У виÑтаві викориÑтовуєтьÑÑ Ð½ÐµÐ½Ð¾Ñ€Ð¼Ð°Ñ‚Ð¸Ð²Ð½Ð° лекÑика!
Світ щоÑекунди змінюєтьÑÑ. Ðле уÑвіть Ñобі, що Ñ–Ñнує міÑто, де нічого не відбуваєтьÑÑ. ОÑÑŒ проÑто геть нічого. Хоча хіба так буває, аби нічого не відбувалоÑÑ? ÐаврÑд. Варто лише придивитиÑÑ ÑƒÐ²Ð°Ð¶Ð½Ñ–ÑˆÐµ й одразу помітиш, що хтоÑÑŒ у когоÑÑŒ закоханий до безтÑми. РхтоÑÑŒ не може вибачити давню образу. ХтоÑÑŒ живе минулим Ñ– марить помÑтою, а хтоÑÑŒ хоче повернути Ñобі єдиного Ñина. І хтоÑÑŒ когоÑÑŒ, здаєтьÑÑ, замиÑлив убити. МіÑто богів не таке вже й мертве, Ñк здаєтьÑÑ Ð½Ð° перший поглÑд. РвÑÑ– його дивні мешканці не такі вже й безневинні.
У цій виÑтаві приватні Ñ–Ñторії мешканців одного міÑта перетворюютьÑÑ Ð½Ð° хроніку людÑьких мрій, фобій, гріхів та потаємних бажань. Ðле що може бути цікавішим, аніж дізнаватиÑÑ Ð¿Ñ€Ð¾ чужі таємниці?
ВиÑтава зроблена на Ñтику драматичного театру та театру предмета (театру лÑльок). ПоÑтановка Ñ” першопрочитаннÑм п’єÑи Славка Грума в українÑькому театрі.