ЗупинітьÑÑ Ð½Ð° хвилинку та пориньте у Ñпогади…
Спогади про казковий вечір з дитинÑтва, коли за вікном Ñніг Ñ– мороз, а вдома тепло й затишно. Коли ви ще зовÑім маленька дитина у теплій піжамці, а поруч така лагідна та люблÑча мама, котра вкладає Ð²Ð°Ñ Ñпати, розповідаючи добру казку з щаÑливим фіналом. Ð’ цей Ñ‡Ð°Ñ Ñƒ вашій уÑві проноÑÑÑ‚ÑŒÑÑ Ð´Ð¸Ð²Ð¾Ð²Ð¸Ð¶Ð½Ñ– картинки з фантаÑтичним балом, кришталевими туфельками, зачарованою каретою-гарбузом та мріÑми, що здійÑнилиÑÑ. Картинки через декілька хвилин перетворюютьÑÑ Ð½Ð° чарівний Ñон. Ð¦Ñ Ð¼Ð¸Ñ‚ÑŒ неповторна та безцінна, адже такі Ñпогади дозволÑÑŽÑ‚ÑŒ нам хоч ненадовго повернутиÑÑ Ð´Ð¾ прекраÑного й безтурботного дитинÑтва.
Згадуючи Ñвої юні роки, ми зійшлиÑÑ Ð½Ð° думці – Ñ” одна найчарівніша казка на ніч, що об’єднує вÑÑ–Ñ… наÑ. Казка про Попелюшку.
Рщо, Ñк головна Ð³ÐµÑ€Ð¾Ñ—Ð½Ñ ÐºÐ°Ð·ÐºÐ¸ подороÑлішала разом з нами? Вона вже не та бідолашна дитина з казок Ð¨Ð°Ñ€Ð»Ñ ÐŸÐµÑ€Ñ€Ð¾ чи Уолта ДіÑнеÑ, а доÑить дороÑла дівчина зі Ñвоїми почуттÑми, переживаннÑми, переламними життєвими моментами. Така, Ñкою малює Ñ—Ñ— Ð´Ð»Ñ Ð½Ð°Ñ Ð–ÑŽÐ»ÑŒÐœÐ°ÑÑне в однойменній опері «Попелюшка».
Це Ñ–ÑторіÑ, котра переконує: дороÑле Ð¶Ð¸Ñ‚Ñ‚Ñ â€“ не вирок. І навіть Ñеред Ñірої буденноÑÑ‚Ñ– повÑÑкденних турбот вÑе ще Ñ” Ð½Ð°Ð´Ñ–Ñ Ð½Ð° диво, на ту Ñаму чарівну казку, Ñка проганÑÑ” темрÑву з душі кожної людини. ЩаÑливий фінал можливий не зважаючи ні на що! Ми доведемо це вам вже зовÑім Ñкоро, коли у великому залі СХІД ОПЕРРзазвучать таємничі акорди, а крізь важку театральну завіÑу проб’ютьÑÑ Ð¿ÐµÑ€ÑˆÑ– промінчики Ñценічного Ñвітла нашої прем’єри – опери Ж. МаÑÑне «Попелюшка»!
Рпоки що… Чому б кожному з Ð½Ð°Ñ Ð½Ðµ згадати Ñ‚Ñ– щаÑливі вечори дитинÑтва, коли мама читала нам на ніч казку про Попелюшку?